Лілія Гриневич: “Від школи, де накачують знаннями, ми переходимо до школи компетентностей”

День знань. Здавалося б, ну що такого незвичайного в цьому святі? Хіба що кожен з нас мимоволі усміхається, помітивши біля шкіл зграйки щербатих хлопчаків-заводіїв і красунь, які змінили банти на віночки.

Повідомляє сайт СТІНА з посиланням на dt.ua.

Та насправді друга назва цього свята — день Надії. Це свято державного значення. Адже освіта — це наше все: надія на те, що в країні багато чого зміниться; віра в те, що вистоїмо, зможемо й досягнемо, що нам і надалі буде чим пишатися.

Проте під “лежачу надію” річка змін не тече. Ми доношуємо стару систему освіти, латану й пошарпану. Але при цьому нам тривожно від нових викрійок майбутніх освітніх фасонів. Чи увиразнять вони все найкраще? Чи позбавлять недоліків?

На превеликий жаль, питання освіти надзвичайно заполітизовані. Яке вже десятиліття ключові для прогресу питання стають предметом торгів і спекуляцій. У результаті найчастіше хірургію бездумно замінюють терапією; принципи розбиваються об кумівство або “честь мундира”; державні інтереси поступаються лобістським; реформаторська сміливість розмінюється на політичну доцільність. Та попри це в школі завжди були і є точки кипіння нових ідей. Наразі це хаотичний рух окремих молекул. Чи перетвориться він на потужний вир, який внесе свіжий струмінь у замулену застарілими методиками й муштрою школу?

Уряд обіцяє, що школа зміниться. Дуже хотілося б, щоб це сталося. Адже відступати вже нікуди — стару систему майже зруйновано, а нової поки що не створено. Але 1 вересня для системи освіти — це як Новий рік, а в новорічне свято заведено вірити в хороше, будувати плани на майбутнє. У вересні парламент обіцяє нарешті проголосувати за рамковий закон “Про освіту”, який навряд чи стане ідеальним, але відкриє низку можливостей для змін. Паралельно в деяких школах розпочнуть експериментальний пілотний проект — новий освітній стандарт для початкової школи.

Перед важливим стартом про майбутні зміни ми розмовляємо з міністром освіти і науки Лілією Гриневич.

− Ліліє Михайлівно, чи можна, на вашу думку, очікувати, що закон “Про освіту” буде проголосований на початку вересня? Є голоси в Верховній Раді?

− Думаю, що так. Голоси є. Принаймні це той зворотний зв’язок від депутатів, який я маю, обійшовши з презентацією закону майже всі фракції. Голова Верховної Ради пообіцяв мені, що у вересні закон потрапить у порядок денний для розгляду парламентом. Президент також закликав голосувати закон “Про освіту”. Ми зняли дуже багато питань, пов’язаних із законом, що були в депутатів та у всіх зацікавлених сторін.

− Питань, які викликали дискусії й суперечки і могли б завадити голосуванню?

−Так. Ми доопрацьовували закон, поки не знайшли консенсусні рішення з основних питань.

− Звісно, двома словами охарактеризувати закон “Про освіту” важко. Але чи не могли б ви назвати кілька його найбільших плюсів і мінусів, на ваш погляд ?

 Саме тому в законі ми прописали інший підхід до навчання: переходимо від школи, в якій тільки напихають знаннями та відтворюють їх, до школи компетентностей. А це веде за собою зміну стандартів освіти, масштабне перенавчання для вчителів.

Можливості для вчителів ─ це збільшення кількості форм підвищення кваліфікації. Ми плануємо, що частина державних коштів, які виділяються на навчання вчителів, ітиме субвенцією на місця. Так педагоги зможуть самі вибирати, де навчатися, а держава за це платитиме. Ми також збільшили час на проходження підвищення кваліфікації: частина цього часу буде супроводжуватися інститутами післядипломної освіти, а на іншу частину часу вчитель може обирати для себе інші форми підвищення кваліфікації. Який тут є виклик? Щоб ми мали для себе вдосталь альтернативних форм підвищення кваліфікації. Я впевнена: новий закон дасть поштовх їх появі.

Можливості для системи освіти ─ це створення реального зв’язку з ринком праці, якого сьогодні немає. Новий закон передбачає розвиток Національної рамки кваліфікацій та створення Національного агентства кваліфікацій, що займатиметься переведенням професійних стандартів в освітні. У законі є ще дуже багато інших позитивних моментів, які, я б сказала, “розшивають” вузькі місця теперішньої системи.

Якщо ж говорити про мінуси, то для мене такими є складні політичні питання, навколо яких виникають найбільші дискусії і навколо яких можуть спекулювати різні зацікавлені групи . Наприклад, мовне питання. Насправді в законі “Про освіту” ми би мали просто написати, що використання мов в освіті регламентується мовним законодавством. Але, зважаючи на недосконалість нашого мовного законодавства ─ прийнятий із порушенням процедури (я тоді була в парламенті, все це відбувалося на моїх очах) Закон про мови, — ми не можемо на нього посилатися. Тому довелося виписати в законі “Про освіту” застосування мови, покладаючись виключно на Конституцію. Бо якщо ми будемо чекати, коли приймуть нове мовне законодавство, закон “Про освіту” застрягне в парламенті невідомо на який період часу. А цього допустити не можна. Звісно, є й інші позиції в законі, які після тисяч поправок депутатів також були майданчиком для пошуку консенсусу.

— Консенсусу чи компромісу?

— Консенсусу. Я вважаю, що коли готується базовий закон, який приймається раз на десятиліття, треба шукати консенсус, а не компроміс.

Закон “Про освіту” буде деталізований в інших законах. Ми пропонували народним депутатам: упишімо щось більш загально, а потім деталізуємо в законі “Про загальну середню освіту”. І тоді вони розуміють, що в них там ще буде поле також про щось домовлятися. Але необхідні наріжні принципи для системи освіти ми вже заклали, і це дуже важливо.

− У висновках Головного юридичного управління Верховної Ради до проекту закону “Про освіту” зазначено, що “значна кількість положень проекту потребує доопрацювання”; є зауваження про “відсутність системного унормування”, “неповноту правового регулювання”.

− Я маю досвід парламентської роботи. Зазвичай юридичне управління працює так: воно бере чинне законодавство і все, що відходить від нього, трактує як недосконалу норму. Оскільки це базовий закон, який веде за собою прийняття нових законів “Про загальну середню освіту”, “Про професійну освіту”, “Про освіту дорослих”, цей закон і не може не суперечити, наприклад, чинному Закону “Про загальну середню освіту”.

До законів, які запроваджують реформу, бувають такі зауваження. Подібне було і з законом “Про вищу освіту”.

─ Якщо новий закон “Про освіту” не буде прийнято у вересні, Нова українська школа (НУШ) все одно стартує, і з 1 вересня буде пілотуватися новий стандарт початкової освіти? Цього чекають батьки. Але в мене запитання: новий стандарт ще не затверджено?

Зараз же ми запускаємо експеримент з апробації програм початкової школи, розроблених на основі нового освітнього стандарту. Цей процес не потребує затвердження Стандарту Кабміном. Так, ми вже запропонували модельну програму й нові навчальні матеріали, а також обрали 100 пілотних шкіл, які здійснюватимуть цей експеримент. 200 вчителів цих шкіл уже пройшли підвищення кваліфікації з активних методів діяльнісного навчання і навчатимуть дітей за новою програмою. Ми вважаємо, що під час цього експерименту отримаємо когорту вчителів, які зможуть продемонструвати, як саме працюють нові методики навчання. Буде напрацьовуватися досвід, що його потім можна поширювати серед учительської спільноти. Ми вже навіть побачили трансформацію педагогів, які відкривають для себе нові можливості.

Також ідеться про формування іншого освітнього середовища для початкової школи. Наприклад, ми вчимо трансформувати клас на різні ділянки, де діти займаються різними активностями. Ми готуємо засоби навчання, з якими має працювати маленький школяр і які зараз, на жаль, не використовуються повсюдно в усіх українських школах. Наприклад, так званий математичний куб і набір Кюізенера.

 Оце є основні речі, які маємо апробувати і зрозуміти, наприклад, що ще нам може знадобитися для всієї України, коли це буде супроводжуватися загальнодержавною програмою.
 − Наразі формуються пропозиції до бюджету на 2018 р. Як відомо, саме з наступного року діти по всій Україні підуть у перший клас Нової української школи, і під це потрібні ресурси. Попередньо ми можемо говорити, що на заходи, потрібні для реалізації реформи, у 2018 р. буде закладено орієнтовно 1,85 млрд грн. Це ті суми, які ми подаємо Мінфіну на розгляд. 373 млн 341,3 тис. грн мають піти на підручники, близько 600 млн − на оснащення класів та матеріали для роботи учнів, приблизно 520 млн − на перенавчання вчителів, 54,6 млн − на створення національної електронної платформи Нової української школи, де будуть розміщуватися освітні матеріали для учнів та вчителів. Ще 300 млн грн. пропонується передбачити на розширення мережі інклюзивних класів.

− Міносвіти створило сайт “Нова українська школа” (nus.org.ua ), де розміщуються методичні матеріали для вчителів, роз’яснюється новий стандарт. Це і є та Національна освітня онлайн-платформа, яку ми створюватимемо у співпраці з Ізраїлем? Це на неї з держбюджету планується виділити близько 54 млн грн?

− Сайт nus.org.ua − проект, створений ГО “Смарт Освіта” у партнерстві з Міністерством освіти і науки для комунікації реформи “Нова українська школа”. Цей інформаційний ресурс потрібен, щоб було місце для концентрованого збору інформації про Нову українську школу. Вся актуальна інформація, матеріали, новини, документи, поради фахівців і відповіді на запитання стосовно НУШ зібрано там. Додатково там є функціонал, який допомагає нам збирати зворотний зв’язок щодо реформи та відповідати на запитання.

Національна освітня онлайн-платформа − це зовсім інший проект. На цій платформі мають бути зібрані інтерактивні навчальні матеріали для школярів, навчальні матеріали для вчителів (методичні матеріали, відео-уроки, рекомендації тощо), поради для батьків із питань їхнього спілкування зі школою. У перспективі, ми хочемо зробити так, щоб цю платформу могли використовувати не лише школярі та вчителі у навчальному процесі, а й усі громадяни України для самоосвіти. Власне, саме на неї планується виділити 54 млн грн у держбюджеті 2018 р.

─ Одна з головних складових реформи школи ─ запровадження компетентнісного підходу до навчання. Він має витіснити зі школи знаннєвий підхід, орієнтований на зубріння. Це добре, але я відчуваю дежавю: після Помаранчевої революції ми вже намагалися запровадити компетентнісний підхід у школі. Тоді і стандарти написали, і програми створили. Було модним проблемне навчання. Потім змінилася влада, створили нові програми й стандарти. Компетентнісного підходу ніхто не забороняв, ─ просто тихо згасла увага до нього. Він не прижився, не вкоренився. Цього разу буде інакше?

− Компетентісне навчання передбачає не тільки інший зміст, а й нові методи навчання. Треба навчити вчителів, як їх застосовувати. Потрібне масштабне підвищення кваліфікації вчителів. Для цього ми розпочинаємо великий проект із Фінляндією. Це для нас унікальна нагода, тому що фіни найкращі в підготовці вчителів. І, найголовніше, це свідчить, що ми рухаємося в правильному напрямі, інакше вони ніколи б не інвестували в цей проект.

Фіни розповідають, що в їхній реформі ініціювали зміни в підготовці вчителя педагогічні університети. А в нас найважча розмова відбувається саме в середовищі педагогічних університетів, які орієнтовані на минуле і продовжують транслювати старі методи навчання. Можливо, тому, що вони поки що надто відірвані від життя сучасної школи. І мені як міністру це дуже прикро.

У школі вчителі більше націлені на зміни, бо вони бачать, як змінилися діти, і розуміють, що їм уже важко давати їм раду старими методами. Тому для нас дуже важливо, щоб у проекті зміни педагогічної освіти також узяли участь педагогічні університети. Участь у ньому вони виборюватимуть на конкурсних засадах.

− Чи плануєте підвищити прохідний конкурсний бал для педагогічних вишів? Так, як, наприклад, нинішнього року хотіло зробити Міністерство охорони здоров’я для медиків? Коли на вчителя фізики йде абітурієнт, що отримав 100 балів (найнижчий прохідний бал) за ЗНО з фізики, — то яким учителем він стане?

− Якщо ви хочете вирішити проблему якості вчителів фізики тільки примусовим пороговим балом, то це у вас не вийде. Зараз ми маємо низький рівень вступників на фізику тому, що серед тих, хто добре її знає, дуже мало знайдеться охочих працювати вчителем. Вони розуміють, що з такими знаннями на ринку праці можна знайти іншу нішу. Тому треба подумати, як мотивувати вчителів точних предметів. У нас є певні напрацювання, як ми з цим боротимемося. І насамперед слід підвищити соціальний статус учителя та престиж професії.

 − Чи плануєте запроваджувати тест на професійну придатність для абітурієнтів, які вступають на педагогічні спеціальності? Адже не кожен може бути вчителем.

− Це правда, такі тести треба розробити. Але від того, що ти все більше міряєш, якість не змінюється, ти просто ставиш сито. Знову ж таки, має бути інший соціальний статус учителя, щоб у цю професію були мотивовані йти кращі. Оце найбільший виклик. Бо є такі люди, які хотіли б бути вчителями, але, знаючи рівень зарплат у школі, вони не йдуть у цю професію. Нинішнього року ми зафіксували вищий соціальний статус учителів (підняли їх у тарифній сітці на два розряди вгору, а не просто дали якісь надбавки). Новим законом “Про освіту” передбачено добровільну сертифікацію вчителів, яка дасть можливість ще на 20% підвищити зарплатню тим, хто її пройшов, ─ це теж важливий елемент: ти підвищуєш свою кваліфікацію і за це отримуєш гроші.

− Чому сертифікація вчителів (підтвердження рівня професіоналізму) буде добровільною, а не обов’язковою?

− Треба, щоб сертифікація довела свою ефективність, і тоді ми зафіксуємо її обов’язковість для всіх. Розумієте, має бути ресурс часу і прийняття в суспільстві. Саме тому ми зараз заклали м’який підхід до сертифікації. Коли ми виходимо з такою масштабною реформою, нам потрібні агенти змін ─ учителі, які готові змінюватися, готові застосовувати нові методи навчання. Сертифікація допоможе їх виявити.

− Успіх Нової української школи багато в чому залежатиме від підготовки вчителів. Ви неодноразово говорили, що це чи не найбільший виклик Новій українській школі. Хто їх готуватиме? У наказі Міносвіти перелічені Академія педагогічних наук, департамент загальної середньої і дошкільної освіти МОН, інститути післядипломної освіти. Але це установи, які вже багато років займаються підготовкою вчителів. У 2013 р. на парламентських слуханнях про стан середньої освіти ви сказали: “Зараз в Україні учителі XXст. вчать дітей XXIст. за методиками XIXст.” Відтоді в системі підвищення кваліфікації вчителів нічого не змінилося. І ми на неї знову сподіваємося?

− Це не зовсім так. У наказі міністерства записані відповідальні. Але в нас передбачається масштабна перекваліфікація всіх учителів, які братимуть 1 клас у 2018—2019 навчальному році. Зараз ми працюємо над дистанційним курсом для цих учителів за методиками навчання. Крім того, розпочалися тренінги для тренерів, які працюватимуть на базі інститутів післядипломної освіти. Тренінги проводить творчий колектив людей, які об’єднані ідеями Нової української школи і є унікальними носіями активних методик навчання.

Ми підготували тренерів, ми дамо дистанційний курс, але має бути інституційний майданчик, куди можуть приїхати тренери і куди в рамках підвищення кваліфікації вчителі організовано приходитимуть на тренінги. Ви цілком праві, в інститутах післядипломної освіти ми не маємо людей, котрі знають усі ці методики. Саме тому ми їх навчаємо й тренуємо. Це буде так зване змішане навчання: спочатку вчителі дивляться дистанційний курс, а потім на очному тренінгу випробовують нові практики.

Якщо закон “Про освіту” буде прийнято, ми матимемо право закласти частину грошей для організації короткотривалих тренінгів для вчителя на його вибір. Тобто не тільки інститут післядипломної освіти, а й організації, готові навчати вчителів активних методів навчання, теж зможуть надавати послуги з підвищення кваліфікації вчителів.

─ Перейдімо до “першовересневих” запитань. Якщо до кінця нинішнього навчального року буде прийнято новий закон “Про освіту”, чи означає це, що вже у травні нинішні 9-класники складатимуть випускні іспити (державну підсумкову атестацію) у формі ЗНО?

− Ні, планується, що ЗНО у 9 класі запускатиметься до старту старшої профільної школи. За чинним календарем реформи, яким ми рухаємося, це орієнтовно після 2026—2027 навчального року.

− Чи буде створено репозитарій електронних підручників?

− Цього року у вільному доступі є всі електронні підручники для дев’ятикласників. Ми почали укладати угоди з видавцями на друк тільки після передачі ними електронної версії. Наступного року друкуватимемо підручники для 10-го та 1-го класів, і всі вони будуть в електронних версіях. Підручники, які вже закуплені для інших класів, ми можемо тільки просити у видавців в електронному вигляді. Тим видавництвам, які розміщують електронні версії підручників на своїх сайтах безкоштовно, ми пропонуємо передати їх нам. Я раджу батькам, побачивши паперові версії підручників своїх дітей, зайти на сайт видавництв, які їх надрукували, і подивитися, чи є там безкоштовна електронна версія. Дуже багато видавництв так роблять.

 — Ми зробимо так, щоб норма виконувалася. Дотримання цієї норми має бути одним із показників оцінки роботи школи. Після прийняття закону “Про освіту” буде створено Державну службу якості освіти на базі нашої Державної інспекції навчальних закладів. Вона матиме дуже чітку систему критеріїв оцінки роботи школи. Зараз наша інспекція почала співпрацювати з Чеською інспекцією навчальних закладів, яка брала участь у багатьох європейських проектах. Ми будемо запускати інші підходи до оцінки роботи школи. Якщо є прозорі критерії оцінювання роботи, про які всі знають, це одразу позначатиметься на тому, які пріоритети ставитимуться у школі. Навчальні заклади самі будуть зацікавлені в дотриманні критеріїв.

— Перед початком навчального року МОН рекомендувало школам не виставляти оцінки першокласникам, а ось щодо оцінювання другокласників рішення має прийняти школа. Такі правила діють у школах давно, вони не нові. Чи не плануєте ви взагалі відмовитися від оцінок у всій початковій школі? У деяких країнах є така практика.

— Цифрові оцінки можуть бути скасовані, але це не означає, що не буде оцінювання. Там, де відмовляються від оцінок, там пишуть про дитину: “тобі вдається це й це”, “треба надолужити це й це”. Тому це не відсутність оцінювання, а вербальне, підтримуюче оцінювання. А в нас − карально-цифрове. Ми можемо від нього відмовитися, але спочатку маємо навчити наших учителів підтримуючого оцінювання та виписати критерії оцінювання. І це є, до речі, одна з частин фінсько-українського проекту. Ми не повинні прибрати зворотний зв’язок школи з батьками і з дитиною. Бо мета оцінювання полягає в тому, щоб дитина відчувала, що їй вдається, а що — ні. І щоб це розуміли батьки. Ви не побачите, наприклад, у шведській школі, яку інформацію отримують батьки про дитину. Це ніколи не є оцінки, які бачать усі (як у нас на батьківських зборах). Батькам приходить лист, у якому міститься досить розлогий текст про дитину: що їй вдається, а що — ні.

— Що робити, аби оцінки були об’єктивними, аби недобросовісний учитель не почувався в класі паном, який хоче ─ милує, а хоче ─ карає? Є міжнародний досвід поліпшення системи оцінювання, і нам його недавно презентували міжнародні експерти, підготувавши звіт “Огляди ОЕСР на тему доброчесності в освіті: Україна -2017”. Деякі з рекомендацій цього звіту ми вже намагаємося реалізовувати (плануємо укласти нові критерії оцінювання, впровадити ЗНО на різних етапах шкільного навчання, а не лише у випускному класі). Але є й така рекомендація − запровадити модель зовнішнього втручання у систему виставлення оцінок. Наприклад, зовнішнє модерування, коли вчителі з різних шкіл систематично перевіряють один одного під час виставлення важливого підсумкового оцінювання. У нас можна було б реалізувати щось схоже?

− Перш за все нам потрібні моніторингові дослідження якості освіти. Вони дають можливість побачити зріз по країні на відповідній репрезентативній вибірці: що наші діти знають, чого не знають. Такі дослідження можна робити на певні теми з певною метою на різних вікових групах. Це має робити Український центр оцінювання якості освіти (УЦОЯО). Хоча б раз на рік обирається якась тема, готуються тести-опитувальники для дитини, для вчителя, для батьків. І за результатами цього опитування ви можете побачити багато речей: у чому причина неуспіху, яке обладнання є в школах тощо. Тоді можна робити якісні висновки: як залежать результати дітей від кваліфікації вчителя або від обладнання кабінету. Ми побачимо, які є критичні чинники, що впливають на успішність дітей.

 − Так, ми провели пілотне дослідження PISA і плануємо наступного року провести дослідження у 4 класі. Ідея полягає в тому, що ми матимемо результати випускників нинішньої української школи, а потім проведемо таке саме дослідження для тих дітей, котрі вчитимуться в Новій українській школі. Побачимо, які матимемо результати через чотири роки.

− До речі, про дослідження. В Україні досі немає ні концепції моніторингу якості освіти, ні баз даних. Поки що реформи ми запроваджуємо, можна сказати, інтуїтивно. Під цим немає статистики.

− Звісно, ми маємо дуже слабку статистичну базу. Нам, за ідеєю, такі дослідження годилося б робити за різними тематиками на різних рівнях навчання. Але ми не робимо їх через відсутність коштів, бо такі дослідження — дуже дороге задоволення. Приймати концепції треба під реальні кроки. Написання ще однієї концепції не означає, що ви потім робите це в житті. Ми вже здійснюємо реальні кроки щодо моніторингу, які виписані в політичній пропозиції “Нова українська школа”.

У 2018 р. Україна братиме участь у міжнародному порівняльному дослідженні PISA. І ми вже провели пілотування його матеріалів без жодного додаткового документа й концепції. Мені здається, що ми перебільшуємо значення і звикли до купи теоретичних документів, які потім не виконуються. У нас є чіткий план і зобов’язання участі в міжнародних порівняльних дослідженнях PISA та TIMSS.

− Але ж міжнародне дослідження PISA охоплює тільки 15-річних школярів, TIMSS − учнів 4-х і 8-х класів. А це не вся система освіти.

− Звичайно, не вся. Моніторинг усієї системи освіти потребує бюджетних вливань. І, безперечно, зараз ми робитимемо те, що можемо зробити. Ми закладаємо на наступний рік дуже великі кошти на моніторингове дослідження 4-го класу і участь у PISA. З цього погляду, 2018-й рік буде дуже проривним.

− Система освіти ─ це не тільки школа. Це і дошкільна освіта, і вища, і позашкільна. Там теж потрібен якісний моніторинг.

− Звичайно. На найближчі два роки в нас усе зрозуміло: ми маємо бюджетні зобов’язання і під них плануємо відповідні моніторингові дослідження. Натомість, якщо ми говоримо про розбудову цієї системи, то тут нам потрібно нарешті прийняти новий закон “Про освіту”, і тоді ми матимемо нову інституційну модель. У нас з’явиться служба якості освіти, яка візьме на себе частину роботи, що пов’язана з моніторингом. Є також УЦОЯО, і він має свою частину роботи. Моніторинг якості освіти, який має охопити різні сектори освіти, ─ це буде синергія зусиль різних інституцій. У вищій освіті планується запуск системи незалежних центрів оцінювання якості вищої освіти за відповідними профілями. Ці центри сертифікує наше багатостраждальне НАЗЯВО. Сама система моніторингу якості освіти ─ дуже комплексне завдання, яке ми зможемо далі виписувати , коли приймемо закон “Про освіту”.

─ Скоро почнеться підготовка Умов прийому до вищих навчальних закладів у 2018 р. Чи плануєте ви в наступну вступну кампанію відмовитися від додаткових коефіцієнтів, балів за олімпіади та МАН ─ одне слово, від усього, що розмиває результати ЗНО?

− Ми готуємо велике публічне обговорення Умов прийому. Перші пропозиції будемо готові представити в перший тиждень вересня, ─ у нас пройде широка нарада з Асоціацією ректорів, на якій підбиватимемо підсумки вступної кампанії. Створено відповідну комісію щодо аудиту вступної кампанії. За результатами її роботи, а також на основі отриманих нами додаткових пропозицій буде прийнято відповідні рішення. Частина умов уже прописана в законах, і Умови прийому лише ретранслюють їх. Наприклад, якщо відмовитися від деяких пільг, то треба буде змінювати закони. Є те, що можна зробити, не втручаючись у законодавчу базу, і якщо ми побачимо, що в цьому є сенс і люди цього хочуть, — обов’язково внесемо відповідні зміни. Якщо треба буде змінювати закони, ми звернемося з відповідною пропозицією до Верховної Ради. Але яка тут є проблема? Умови прийому треба затвердити до кінця жовтня. Проходження законів у парламенті дуже повільне. І якщо ми змінюватимемо щось, пов’язане із законом, — виникне та проблема, що й торік: парламент приймає закон, і ми змушені вносити зміни до Умов прийому вже після їх юридичного схвалення.

− Але сільський та інші коефіцієнти ─ це ж була ідея міністерства?

− Це ідея не тільки міністерства, а й спільнот, які наполягали на коефіцієнтах. На галузевому ─ щоб стимулювати вступ до технічних вищих навчальних закладів, на сільському ─ щоб вирівняти нерівний доступ до якісної освіти у сільських і міських школах. Тобто це не була ідея, яку ми придумали, це була консолідована позиція.

 − Абсолютно правильно. Якщо ми змінюємо стандарт початкової школи, в нас є чудова нагода зробити більш дружньою до дитини дошкільну освіту. Бо сталося так, що школа використовувала в роботі з молодшими дітьми ті ж підходи, що й із дорослими. І дошкільна освіта теж почала на це орієнтуватися.

Щойно ми ухвалимо стандарт початкової освіти, будемо доопрацьовувати стандарт дошкільної освіти. Що для нас ще важливо (і це — проблема нашої країни) ─ доступність дошкільної освіти. Зараз ми взяли курс на ліквідацію черги у дошкільні навчальні заклади. Це насправді дуже велика робота з величезною кількістю ресурсів.

321

Міністерство освіти і науки України

Створено місць у дитсадках

Прем’єр-міністр дав доручення опрацювати, як долатиметься черга в дитячі садки в кожному регіоні, зважаючи на його специфіку. Наше завдання ─ зробити дошкільну освіту доступнішою, з інклюзивними групами.

 

Ваша думка про матеріал

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *